Ждать на востоке
новую Звезду
В мечтах способен
лишь такой чудак
Как я, но всё ж
наивно жду,
Хоть знает ум, что будет
всё не так.
В своём мирке,
который как могу,
Я берегу
от посторонних глаз,
Есть Храм
на живописном берегу
Речушки небольшой,
под сенью вяза.
И, специальных слов
не подбирая,
С Тобою обо всём
поговорю.
Про то, о чём грущу,
о чём мечтаю,
Как угасаю,
как опять горю.
Про то, как всё острее
с каждым днём
Беду чужую к сердцу
принимаю.
А Ты, услышав,
свежим ветерком
С души
тревогу и печаль
сдуваешь.
А сердце так и просится
в полёт
Навстречу Солнцу,
сколько хватит силы.
Где на мгновенье
Звёздочка
сверкнёт,
А мне бы
на всю жизнь мою
хватило…
Игорь Круглов,
Вязники, Россия
Меня зовут Игорь Круглов, родился в феврале 1959 года, живу во
Владимирской области, г. Вязники.
Пишу стихи, они как – бы сами собой складываются
в голове, иные напеваются, как песня.
Сначала не придавал этому значения, потом начал записывать.
Темы разные, но в основном философская и религиозная тематика,
но есть простая житейская и любовная лирика.
Начал публиковаться на разных сайтах. Хотелось бы поделиться с читателями.
Прочитано 4457 раз. Голосов 5. Средняя оценка: 4,2
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Стихотворение понравилось. Прекрасно, что Господь вкладывает в сердце своим детям сопереживать чужой беде. Вы об этом очень хорошо написали. Благословений Вам!
Татьяна Харченко
2010-05-30 14:39:41
Мечтать, радоваться жизни, сопереживать, оставаться человеком с большой буквы - смысл жизни.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
